Видатні люди
У кожному селі є люди величних біографій. І наше село не виняток. Семен Костянтинович Калежнюк народився у бідній багатодітній сім’ї. Його юність пройшла далеко від рідного дому. Пішовши у світ підлітком, повернувся до рідної хати змужнілим генерал-лейтенантом. Все життя видатного інженера пов’язане з найбільш іррігаційними і енергетичними будовами: Янги-Арикського каналу, Дальверзинської системи, Катта-Курганського водосховища, Савайського каналу. На початку 60-х років був керівником будівництва Нурекської гідроелектростанції. Двічі був обраний депутатом Верховної Ради та членом ЦК КПРС Таджикистану. Неодноразово був нагороджений почесними грамотами та нагородами. Помер у 1964 році. Спогади сестри про Семена Костянтиновича записані у 1984 році.
Із спогадів сестри
Наша сім’я складалася із восьми чоловік, серед них було шестеро дітей. Найстарший був брат Семен.
Підкорювач пісків
Пам’ять…
Вона зберігає людей величних біографій вічно. Таким і був Семен Костянтинович Калежнюк, уродженець нашого села. Юність його пройшла далеко від рідного дому. Пішовши в світ підлітком, він повернувся до батькової оселі через багато років змужнілим генерал- лейтенантом, видатним інженером. А здобув Семен Костянтинович собі славу і повагу тяжкою працею в битвах за перетворення пустель у квітучі поля і сади, за нові гідроелектростанції, які освітили гірські кишлаки, понесли енергію заводам і фабрикам.
Святоха
В кожному селі є якесь святе місце. У нас – це Святоха. Саме слово говорить, що це святе місце. Ніхто не знає, як і звідки взялася ця криничка. Знаходилась вона в такому місці, що неможливо було до неї дістатися, з усіх сторін була оточена болотом. Після проведення меліоративних робіт зараз до кринички Святоха можна дійти, набрати з неї цілющої води. В селі розповідають декілька легенд про криничку. Ось одна з них. Колись давно, в сиву давнину, через наше село їхали чумаки. Повільно просувались вози, запряжені волами, тихо поскрипували під важкою ношею. Чумаки вирішили відпочити, пообідати, напоїти волів. Недалечко побачили криничку. Коли перша підвода ось-ось мала наблизитися до неї, як ніби земля розступилася. І віз, і воли, і сам чумак пішли на дно безодні.
А ще сторожили села розповідають і другу легенду. Жив у селі лихий та скупий пан. Страшно трусився над своїм багатством. А тут чутка надійшла в село, що селяни інших сіл повстають проти всіх панів, вбивають їх, забирають собі все багатство. Злякався пан, діждався темної ночі, спакував все своє золото, дорогоцінності в ковану скриньку і пішов ховати все. А схованку придумав незвичайну – опустив скриньку на дно Святохи.
Коли затихли селянські бунти, пан вирішив дістати свій скарб. Він взяв довжелезний ланцюг із залізним гаком і поступово став опускати на дно криниці. Коли гак глухо стукнувся об скриню, захиталася земля під ногами пана - і він навічно пішов на дно криниці.
