Публічно-шкільна бібліотека-філіал
с.Бочаниця

Бабусина світлиця

        Дедалі  більше  віддаляється  від  нас  в  шаленому  темпі атомної  епохи  біленька  хатинка  в  вишневому  садку  «з колискою та  мудрим  усміхом  батька».

       У  цій  хатині – наш  корінь  роду,  щось  одвічне,  як життя,  і  святе,  як  мамина  пісня…

 Наша  світлиця  облаштована  з  опису  мешканки нашого  села  86-річної  Кручок  Анастасії.

         Зліва у світлиці знаходиться піч. Вона була джерелом тепла, служила місцем, де готували їжу.

       Піч була викладена з каменю або цегли, побілена білою глиною, часто прикрашена малюнками (в нашому випадку – це півники).

         Піч має припічок, на якому ставили посуд, як ми бачимо горщок з покришкою, в ньому готували перші страви, варили кашу.

        Піч виконувала матеріальне забезпечення – харчування, тепло. Навколо печі проводили свій час усі мешканці хати – від малого до старого. В печі випікали хліб, готувались страви. На печі в зимові місяці проводили час старші люди і малі діти.

       Коли піч випалена, а сім’я поснідала та стала до праці, всі предмети займали свої традиційні місця.

     Коцюба, рогачі, керамічні тарілки, полумиски, дзбанки. Тоді народжувалася в хаті глибока тиша, виникала гармонія і, здавалося, що всі предмети між собою починають тихенько шепотіти.

       Праворуч від дверей знаходився мисник. Уранці він був майже порожній, а після сніданку аж яснів від чистої і хитрої оздоби на посуді, набував якості святковості. Тут ми бачимо лопатки, дерев’яний друшляк, глечики, макітри. В окремому місці знаходилась сільничка з сіллю. Тут же стояла лопата для посадки хліба на чирінь, рогачі, за допомогою яких витягали з печі посуд. Навпроти також

було вікно, щоб господині було видно поратися біля печі.

          В тій же кімнаті знаходилося ліжко. 

  Зі сволока звисала колиска, вона була виплетена з лози.   

   Колиску накривали куском полотна, яке називалося  «піялом», щоб захистити немовля від людських очей.

  І, звичайно, в хаті була скриня, де знаходилося святкове  вбрання селян, люди зберігали також там полотно,намітки, рушники

      Духовним центром був і є покуть. До нього хрестились добрі люди, які заходили до хати, бажаних гостей садовили на покуті, звертаючись з молитвою в бік покутя, господар благав помочі на трудовий день і дякував з вечірньою молитвою за мирно і плідно прожитий день. Тут виставляли «дідух», кутю, на покуті зберігалася хлібна діжа. Господиня лягала спати і заслоняла фіраночку, адже необхідно було роздягатися. Тут укорінювалася  моральність людей. Чоловік не смів сказати грубих слів.

       Обов’язково під покутем стояв стіл, йому відводилася в хаті теж особлива роль. Тут народжувалось шанобливе ставлення до  батька як голови роду – він займав почесне місце за столом. Стіл завжди накривався скатертиною, удень – звичайною полотняною, також як зараз у нас, у свято – зі смаком оздобленою, з вишитим або тканим візерунком. На столі завжди лежав хліб, а на Різдво та Великдень ще й свічку запалювали. Зі столом пов’язано чимало призабутих цікавих традицій. Скажімо, вважалося за великий гріх стукати кулаком по ньому, казали, що тоді посвариться чоловік з жінкою. Не можна було хлібину класти на стіл перевернутою. А коли окраєць падав зі столу, його піднімали і цілували, щоб хліб не образився.