У минулому село мало назву Семиставці, тому що на його території знаходилось сім ставків. Та цю назву у писемних згадках не зафіксовано. Сучасна офіційна назва населеного пункту – Бочаниця. Спираючись на українські грамоти XV століття, вказано, що Олехну досталась Бочаниця. Це речення датоване 1478р. Вперше Бочаниця, як маєток Андрія Добринського згадується в акті від 19 січня 1562 року, де в Універсалі короля Сигізмунда можна прочитати, що земля вашенська приєднується до короля польського, а в списку тих, хто присягнув монархові фігурує ім’я Андрія Добринського з Бочаниці.

Однак історія походження цієї назви достовірно не відома. Існують три легенди про походження назви села. Одна із них розповідає про те, що колись у селі була ґуральня, на якій виготовляли спирт високої якості, який продавався горілчаним заводом. Спирт вивозили в бочках, які виготовлялися на території населеного пункту. Від того село і дістало назву – Бочаниця.

     Крім гуральні у селі знаходився вітряк, який належав заможному селянинові. Вітряк відтворено на вишивці Гуменюк Уляни. У другій половині XVII ст. село є власністю Анни Братової, а по ній князів Четвертинських, Лепкевичів, Чесновських. Цей герб земельних володінь Чесновського. Пізніше володарем земель був граф Понятовський. У його володінні було сім ставків, сім млинів, смолокурня де виготовлявся дьоготь, пивоварня, яка згодом на межі ХІХ ст. перетворена була в ґуральню. Власністю графа був також двохповерховий маєток, з льохами на всю площу. Підмурок палацу будувався з плетчастого вапняка, стіни були цегляними.

      На цю споруду не міг звернути уваги в 1846 р.  Т.Г. Шевченко, як член археологічної комісії, який отримав доручення відправитися в «разные места Волынськой губерней, осматреть замичатильные монументальные памьятки и древние здания и составить им описания».

   За переказами, старожилів зять Понятовського програвся в карти і, щоб отримати страхові гроші підпалив палац. З часом стіни згорілого палацу були розібрані і бита цегла була використана для замощування ділянки для майбутньої залізниці Здолбунів – Новоград- Волинський. Будівництво якої було припинено в зв’язку з Першою світовою війною.

Друга світова війна

               Не обминули наше село й події Великої Вітчизняної війни. Німецькі фашисти окупували наше село 2 липня 1941 року. Жителі села брали активну участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у зоні окупації та на фронтах. Населений пункт був місцем боїв. Гітлерівці зруйнували парк, житлові будинки. На каторгу до Німеччини вивезено 30 чоловік.

  Наше село було звільнено від фашистів 14 січня 1944 року частинами 1-го українського фронту.

         Колективізацію було завершено в 1950 році. В той же час було створено колгосп «Шлях до комунізму», головою якого був Соловйов Олександр, пізніше – Сиротюк Петро Іванович.

 Повоєнний період був дуже тяжким. Жителі нашого села тяжко працювали, у селі знаходилися торфородовища. .За період з 1946 по 1962 рік на території села було побудовано колгоспну контору, гараж, тік
           У 1978 році в зв’язку з укрупненням господарств колгосп «Шлях до комунізму» було приєднано до колгоспу імені Леніна села Симонів. Головою колгоспу був Павлюк Микола. Керуючим відділку села Бочаниці був Буркалець Віталій Степанович, який неодноразово був нагороджений почесними грамотами та дипломами. У 1989 році жителі нашого села виявили бажання господарювати самостійно. Вони від’єднались від колгоспу і створили орендне підприємство «Дружба», яке очолив Мостовий Василь Олександрович. Воно проіснувало до 2002 року. У період повоєнної відбудови відбувся і соціальний розвиток села.

                 Чорне крило Афганістану

 

             З 1975р. по 1983р. у нашій школі навчався Віталій Клімчук. На жаль, його життя обірвалося в далекому Афганістані, при виконанні інтернаціонального обов’язку. Посмертно нагороджений орденом Червоної зірки. Пам’ять про нього завжди житиме в серцях односельчан