Бібліотека села Бочаниця

Видатні люди

        У кожному селі є люди величних біографій. І наше село не виняток. Семен Костянтинович Калежнюк народився у бідній багатодітній сім’ї. Його юність пройшла далеко від рідного дому. Пішовши у світ підлітком, повернувся до рідної хати змужнілим генерал-лейтенантом. Все життя видатного інженера пов’язане з найбільш іррігаційними і енергетичними будовами: Янги-Арикського каналу, Дальверзинської системи, Катта-Курганського водосховища, Савайського каналу. На початку 60-х  років був керівником будівництва Нурекської гідроелектростанції. Двічі був обраний депутатом Верховної Ради та членом ЦК КПРС Таджикистану. Неодноразово був нагороджений почесними грамотами та нагородами. Помер у 1964 році. Спогади сестри про Семена Костянтиновича записані у 1984 році.

Із спогадів сестри

       Наша  сім’я  складалася  із  восьми  чоловік, серед  них  було  шестеро  дітей. Найстарший  був  брат  Семен.

  В  дитячі  роки  він  дуже  любив  гратися  із  дітьми. Під  час  виготовлення  атрибутів  до  гри , на  біду, Семену  було  відрубано  два  пальці -  вказівний  і  середній.

  Коли  йому  виповнилося  10 років,  батько  відвів  до  школи, але  піп, який  на  той  час  навчав  дітей , відмовився  вчити  Семена  через  відсутність  пальців. Батько  все  ж  таки  добився , щоб  Семен  відвідував  школу  в  інших  вчителів.

  Коли  Семену  виповнилося  14 років,  померла  мати. Він  із  старшою  сестрою  Харитиною  допомагали  батькові  доглядати  ще  чотирьох  малих  дітей.

  Жити  було  важко,  і  він  вирішив  піти  заробляти  на  хліб, щоб  допомогти  утримувати  сім’ю. Та  недовго  він  затримався  у  батьковій  хатині. Пішов  у  військо.

  Довго  ми  не  мали  про  нього  ніякої  звістки. А  причиною  було  те, що  Семен  писав  листи  за  старою  адресою,  а  село  було  вже  приєднано  до  Гощанського  району.

  Через  багато  літ  прийшла  радість  і  в  нашу  хату. Сусід  приніс  газету, в  якій  було  опубліковано, що  Семен  розшукує  рідних.

  Відбувся  день  зустрічі,  якого  ми  чекали  33 роки. Багато  ми  дізналися  про  його  нелегкий  шлях. Та  недовго  панувала  радість  у  наших  серцях.

Недовго  билося  серце  брата  й  сина. Але  Семена  ми  будемо  пам’ятати,  поки  буде  жити  наша  родина.   

Підкорювач пісків

       Пам’ять…

      Вона  зберігає  людей  величних  біографій  вічно. Таким  і  був  Семен  Костянтинович  Калежнюк, уродженець  нашого  села. Юність  його  пройшла  далеко  від  рідного  дому. Пішовши  в  світ  підлітком, він  повернувся  до  батькової  оселі  через  багато  років  змужнілим  генерал- лейтенантом, видатним  інженером. А  здобув  Семен  Костянтинович  собі  славу  і  повагу  тяжкою  працею  в  битвах  за  перетворення  пустель  у  квітучі  поля  і  сади, за  нові  гідроелектростанції, які  освітили  гірські  кишлаки, понесли  енергію  заводам  і  фабрикам.

Святоха

          В  кожному  селі  є  якесь  святе  місце.  У  нас – це   Святоха. Саме  слово  говорить, що  це  святе  місце.  Ніхто  не знає, як  і  звідки  взялася  ця  криничка. Знаходилась  вона  в  такому  місці, що  неможливо  було  до  неї  дістатися, з  усіх  сторін  була  оточена  болотом. Після  проведення  меліоративних  робіт  зараз  до  кринички  Святоха  можна  дійти, набрати  з  неї  цілющої  води. В  селі  розповідають  декілька  легенд  про  криничку. Ось  одна  з  них. Колись  давно, в  сиву  давнину,  через  наше  село  їхали  чумаки. Повільно  просувались  вози, запряжені  волами, тихо  поскрипували  під  важкою  ношею. Чумаки  вирішили  відпочити, пообідати,  напоїти  волів. Недалечко  побачили  криничку. Коли  перша  підвода  ось-ось  мала  наблизитися  до  неї,  як  ніби  земля  розступилася. І  віз, і  воли, і  сам  чумак  пішли  на  дно  безодні.

       А  ще  сторожили  села  розповідають  і  другу  легенду. Жив  у  селі  лихий  та  скупий  пан. Страшно  трусився  над  своїм  багатством. А  тут  чутка  надійшла  в  село, що  селяни  інших  сіл  повстають  проти  всіх  панів, вбивають  їх, забирають  собі  все  багатство. Злякався  пан, діждався  темної  ночі, спакував  все  своє  золото, дорогоцінності  в  ковану  скриньку  і  пішов  ховати  все. А  схованку  придумав  незвичайну – опустив  скриньку  на  дно  Святохи.

       Коли  затихли  селянські  бунти, пан  вирішив  дістати  свій  скарб. Він  взяв  довжелезний  ланцюг  із  залізним  гаком  і  поступово  став  опускати  на  дно  криниці. Коли  гак  глухо  стукнувся  об  скриню, захиталася  земля  під  ногами  пана -  і  він  навічно  пішов  на  дно  криниці.